Пасічник Ольга Вікторівна
ДИТЯЧА АГРЕСІЯ?
Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго»,— розводять руки мами й тата. Пропоную розглянути проблему дитячої агресивності з усіх боків.
Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не вимовить поганого слова, не розлютиться. Така цілковита відсутність агресивності — швидше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що одного разу ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.
Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Марійку? Зовсім не обов'язково битися, а можна домовитися». Але, наприклад, якщо дитині 2-4 роки, вона ще не дуже добре говорить, отже, і домовлятися з нею ще складно. Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: ударити Марійку або поступитися, бути переможеною.
А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими причинами такої поведінки. Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які малюк спостерігає в родині. Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися інакше. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природно, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого малюка, якщо ви самі щойно накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, які не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.
Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих. Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати снігову фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і обговорюватимуть подію весь день. Це вам не віршики на табуретці читати! «Рецепт» тут тільки один: ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що.
Ще одна поширена причина дитячої озлобленості — ревнощі. Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. Дочка не поспішає брати до рук олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, яке насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.
Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку хоче принизити, «покарати» за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, то дитина може відняти її,— але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито знищивши різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.
Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони — це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному
оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно «про всяк випадок».
Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж є проявом агресії. Одна із причин такої поведінки — сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, малюк не хоче повертатися із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і у розпалі кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитися. Але після суворого запитання: «Це що таке?», починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», і їй складно робити щось інше.
Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому. Оберніть усе на жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солодкий?» Нехай ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. Коли ж ні — звичка використовувати власне тіло для помсти собі або оточуючим призведе до формування негативного ставлення до самого себе.
Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого малюк скривдив, і підкреслювати різницю у вашому ставленні до кривдника та «жертви»: ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину. Дайте зрозуміти малюкові, якої поведінки ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.
Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло. Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють
їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого — допомогти малюкові висловити те, що він почуває.
Що робити з агресивними дітьми?
• Замисліться над причинами такої поведінки.
• Якщо причина агресивності — дефіцит батьківської уваги, то ви самі знаєте, що потрібно робити.
• Не карайте малюка фізично.
• Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.
• Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
• Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого ви від неї очікуєте.
• Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині та спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще — плаванням.
• Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.
Друкується за виданням: Чуб Н. В. Довідник для батьків. Психологія дитини від А до Я.— X.: ВГ «Основа», 2007.— 160 с.— (Серія «Для турботливих батьків»)
Немає коментарів:
Дописати коментар