ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

                                                          МАЛАЩУК ДАР`Ї ПЕТРІВНИ

Психологічний комфорт, як запорука розвитку дитини. 

        Психологічний комфорт – це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану людини до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати в атмосфері любові та взаєморозуміння  вона виросте чуйною та доброзичливою. Якщо ж батьки зривають на ній всі свої невдачі й подають приклад стосунків, не гідний наслідування, то дитина зростає нечуйною, черствою, а іноді жорстокою у ставленні до інших (до тварин, рослин, людей), із проблема у розвитку не лише морально – ціннісної сфери особистості, а й емоційно-вольової, пізнавальної.
        Мама для дитини – перший психологічний захист. У дітей, розлучених з мамою у ранньому віці, навіть на короткий термін, виникає депресія, а іноді, як наслідок, синдром недорозвиненості. Причина – збіднілий емоційний світ людини, брак спілкування та уваги. Якщо мати та близькі люди не застосовують у спілкування з дитиною тілесного фізичного контакту, погладжування, усмішок, похвали, то у дітей виявляється більше поведінкових відхилень від норми, ніж у тих, які виховуються у сім'ї  що намагається створити психологічно-комфортне середовище для зростання малюка. 

Що є основою психологічного комфорту? 

        1. Створення психологічного клімату, спрямованого на позитивні емоції, вчинки, інтереси, на формування відчуття позитивної перспективи для розвитку групи загалом та кожного з її членів зокрема. 
        2. У дитини не повинно згасати бажання посміхатися. Вона не має боятися відверто показувати свої емоції – плакати, сміятися, нудьгувати. Дитина не повинна щось із себе вдавати, а має бути сама собою. 
        3. Кожна дитина повинна відчувати, що їй раді, що вона бажана, не просто потрібна, а необхідна для цієї групи. 
        4. Соціальний контроль не має характеризуватися жорстокістю стосовно висловлювань, побажань, критичних зауважень членів групи. 
        5. Не можна обмежувати волю дитини. Усі дії, які вона чинитиме, повинні йти від власної ініціативи. 
        6. Слід підтримувати в колективі культ справедливості. Не можна нікого ні карати, ні хвалити не заслужено. 
        7. Помічати позитивне потрібно якомога частіше, шукати для цього щонайменші приводи. 
        8. Осуджувати треба якнайменше, іноді варто бути поблажливим. 
        9. Заохочувати до праці, намагатися зробити її приємною. 
        10. Створити безпечне середовище для дітей – не ставити високо важкі чи гострі предмети, не використовувати у приміщенні незаземлені розетки, не залишати без нагляду електроприлади, не використовувати шкідливі іграшки. 
        11. У сім'ї повинна панувати атмосфера підтримки та взаєморозуміння  створюватися ситуація успіху для дитини. Щоб підтримати дитину, необхідно спиратися на її сильні сторони, уникати акцентування на невдачах, показувати задоволення дитиною. Потрібно спілкуватися з дитиною, активно використовувати гумор, дозволяти дитині самій вирішувати деякі проблеми. Підтримувати її хороші прагнення, намагатися не бути категоричним. 
        12. Демонструвати оптимізм ,вірити у свою дитину. 
        13. Готувати дитину до співпраці, співіснування в колективі, прививати їй корисні звички, здатність до самообслуговування; позитивно й доброзичливо налаштовувати на оточення, в якому вона повинна перебувати. 
        14. Уміти помічати гарне, ділитися з цим дітьми. 

        15. Безперервно любити дітей, прагнути і вміти виявляти любов до них, показувати їм свою любов – вони мають це постійно відчувати.

 

                                                  ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

                                                            МАЛАЩУК ДАР`Ї ПЕТРІВНИ

Безпека дитини, це здорові сімейні відносини 

Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство.

Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. 

·       Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми.

·                 Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

·         Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо.

Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою.

Відповідальність у загально сімейному плані

Сімейні правила з переплутаною відповідальністю складаються за наступною схемою: відповідальність за процес виконання якогось діла лежить на одній людині, а проконтролювати и оцінити результати цієї праці повинен хтось інший.

Наприклад, мати може відповідати за те, щоб навчити доньку мити підлогу, але перевіряє чистоту після доньчиного прибирання батько, і саме він може зробити зауваження, примусити переробляти і т.д. таким чином, батько має можливість по заслузі оцінити не тільки той процес, що тільки-но виконала донька, але й те, що зробила сама мати – адже якщо вона не пояснила доньці, що найменша погрішність в цьому ділі буде відмічена, значить, що це її помилка, отже «ці дві неряхи одної крові». Саме так елементарні побутові мізери перетворюються в сильну зброю в боротьбі за владу в домі.

Батько може внушати матері, що саме вона відповідає за дитину, і для нього це автоматично означає, що якщо з дитиною, хтось негаразд, то вона має вважати себе виною.

Так дитина розуміє, що саме вона несе відповідальність за батьківські відчуття. Вона може погодитися з цією думкою, або відкинути її (або хоча б пере розглянути її у більш старшому віці). І в цьому відповідальність дитини, що саме з даних йому нотаток він приймає серйозно, а що ні. І якщо вона колись повірила, що вона дійсно має відповідати за відчуття оточуючих, то з неї виростає такий же маніпулюючий дорослий.

 Сім’я – це ціла організація взаємовідносин між людьми, вона може приймати різноманітні форми.

За відносини в сім’ї мають нести відповідальність дві сторони: чоловік і дружина. А так як сім’я – це живий організм, значить і процес еволюції для неї неминучий.

Кожний член сім’ї одночасно є і учнем і вчителем, так як це творчий процес. А самий зв'язок є новим східцем в навчанні відношення до себе і оточуючих.

На перших етапах розвитку такої взаємодії присутня велика доля агресії, ревності. Все це відбувається тому, що кожний тут прагне влади, монополії.