Поради психолога Пасічник О.В.

                                                         ЯК УТИХОМИРИТИ ДИТИНУ.

Якщо дитина носиться по квартирі без зупинки, кричить не своїм голосом, катається по підлозі, робить хаотичні рухи руками і ногами, і зовсім не чує, що ви їй говорите - зловіть її, обійміть і тихим голосом запропонуйте погратися.

1. Малюка попросіть згадати, як кричить корова, жаба, собака. Або покажіть свою руку, ніс, коліно. Дитині старшого віку запропонуйте порахувати від 1 до 20, а потім від 20 до 1.

2. Замри-відімри. Варіацій цієї гри безліч. Наприклад, за командою "День" дитина стрибає, грає. А по команді "Ніч" прикидається сплячим. Або нехай малюк уявить, що він мишка і бігає-грає, поки ви не скажете "Кішка йде!". Замість словесної команди, можна давати звукову - плескати в долоні або дзвонити у дзвоник. З дітьми постарше пограйте в "Море хвилюється".

3. Шторм-штиль. Варіація попередньої гри. Не вимагає повного завмирання, але "штиль" - це тихі, плавні рухи, шепіт. Що таке шторм, думаю, не треба пояснювати.

4. Домовтеся з малюком, що як тільки ви натиснете йому на ніс, він відразу "вимкнеться". Можна розширити цю ідею, намалювавши пульт керування (або використовуйте непотрібний пульт від телевізора). Натискайте кнопку на пульті і говоріть: "зменшую гучність (вимикаю звук, включаю уповільнення)". Нехай дитина виконує команди.

5. Запропонуйте дитині уявити, що вона тигр на полюванні. Вона повинна довго нерухомо сидіти в засідці, а потім стрибати і когось ловити. Або разом з дитиною ловіть уявних метеликів, до яких потрібно повільно і дуже тихо підкрастися. Під яким-небудь ігровим приводом, сховайтеся разом під ковдрою і сидіть там тихо-тихо.

6. Запропонуйте дитині уявити себе китом. Нехай він зробить глибокий подих і пірнає на глибину. Киту можна давати доручення плавати до різних материках або шукати щось на дні.

7. Попросіть дитину закрити очі (якщо він погодитися, зав'яжіть очі хусткою) і сидіти нерухомо, очікуючи певного сигналу. Наприклад, коли третій раз продзвенить дзвіночок. Або попросіть дитину щось зробити з закритими очима (скласти пірамідку, поставити машинку на підвіконня, зібрати з підлоги кубики).

8. Попросіть дитину виконати складний рух, що вимагає зосередженості (провести пальцем по намальованому лабіринту, провезти машину за мотузочку між кеглями). За виконання обіцяйте приз.

9. Спробуйте вправу на чергування напруження і розслаблення. Наприклад, можна рухати завідомо непідйомний диван, а потім падати і відпочивати. Або запропонуйте малюкові уявити, що його й ваші долоньки - це сніжинки. Нехай сніжинки плавно падають на землю. А потім візьміть уявний сніг з землі та з силою стискайте руки в кулаки (ліпіть сніжки).

10. Запропонуйте гру. Ви говорите слово, а дитина намагається вимовити це слово голосніше, ніж ви. А потім, навпаки, попросіть малюка говорити тихіше, ніж ви.

11. Візьміть простирадло або тонке покривало і щільно сповийте "малюка". Вік дитини значення не має, але важливо, щоб йому ця гра подобалася. Можете взяти його на руки, покачати, заспівати пісеньку.

12. Візьміть серветку (або листок дерева) і підкиньте вгору. Скажіть дитині, що поки серветка падає, потрібно якомога голосніше сміятися. Але як тільки впаде, слід відразу замовчати. Грайте разом з дитиною.

13. Краще ще крихіткою привчити дитину, що коли ви розставите руки, вона побіжить до вас в обійми (знаю, багато батьків так роблять). Якщо ці обійми будуть приємними, до 3-5 років звичка залишиться. Тому розставте руки і коли дитина до вас прибіжить міцно-міцно ЇЇ обійміть і затримайте обійми на кілька секунд.

14. Запропонуйте малюкові бігати і стрибати, але при цьому постійно виконувати якийсь простий рух. Наприклад, тримати сполученими вказівний палець або обертати кистю руки.

15. Зшийте мішечок величиною з долоню і насипте в нього 3-4 ложки піску або крупи. Запропонуйте дитині бігати, стрибати і бешкетувати, утримуючи цей мішечок на голові. Обіцяйте йому щось приємне (пригостити чимось, пограти або почитати), якщо мішечок не впаде, поки не продзвенить таймер (залежно від віку, часовий проміжок 1-5 хвилин).

16. Запропонуйте гру "Капітан і корабель". Капітан повинен віддавати команди ("Направо", "Ліворуч", "Прямо"), а корабель чітко їм слідувати. Для дитини старшого віку можна вибрати мету (наприклад, доплисти в передпокій) і розставити в кімнаті перешкоди (кеглі, м'які іграшки). Дитина може вибрати будь-яку з ролей.

17. Загородіте дорогу або схопіть і носіть по квартирі дитину. Щоб пройти (звільнитися) вона повинна відповісти на питання, що вимагає зосередження (Наприклад, назвати морську тварину, порахувати кількість вікон в квартирі або придумати п'ять слів на букву "А")

18. Попросіть дитину сісти навпочіпки і уявити, що він м'ячик. Легенько хлопайте його по маківці і нехай малюк підстрибує. Прискорюйте і уповільнюйте хлопки, стежачи, щоб малюк стрибав згідно заданого темпу.

19. Попросіть малюка, що носиться по квартирі, виконувати ваші завдання (три рази підстрибнути, два рази збігати на кухню і назад, чотири рази зістрибнути з дивану). Важливо, щоб активне завдання поєднувалося з необхідністю вести підрахунок дій. За кожне виконане завдання малюйте дитині в альбомі квітку або машинку.

20. Запропонуйте дитині повторювати за вами всі слова та дії. Починайте показувати швидкі, різкі рухи або голосно кричіть. Поступово переходьте до більш спокійних, плавних рухів і тихої мови.

Крім досягнення миттєвого ефекту, ці ігри також допоможуть дитині вчитися себе контролювати. Не забувайте, що і батькам важливо бути терплячими і не втрачати самовладання, оскільки дитина бере з вас приклад і відчуває і відображає ваш власний стан.

Атестація педагогів ДНЗ

                                                               Атестація педагогів ДНЗ   

В ході атестації у  2011-12 навчального року педагоги дошкільного навчального закладу № 36 “Пролісок” в черговий раз підтвердили свій високий професіоналізм та вміння творчо працювати з вихованцями. За результатами щорічної атестації педагоги нашого садочка показали високі результати. Атестаційна комісія ДНЗ та відділу освіти відзначили професійний рівень педагогів, рівень їх педагогічної майстерності і продуктивної діяльності та прийняла наступні рішення:

Вихователь II мол.гр

         "Капітошки" 

Гучева Людмила Миколаївна – підтверджена  кваліфікаційна категорія «спеціаліст» 

   Вихователь-методист Перліцану    
   Лариса Володимирівна - присвоєна   
   кваліфікаційна категорія
  «спеціаліст  другої  категорії»

                                               
                                 Вітаємо педагогів з успішною атестацією!

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА Пасічник О.В.

                                           Практичний психолог ДНЗ № 36 "Пролісок"
                                                        Пасічник Ольга Вікторівна

                                          ДИТЯЧА АГРЕСІЯ?

Напади дитячої агресивності часто зага­няють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго»,— розводять руки мами й тата. Пропоную розглянути проблему дитя­чої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресив­на. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не вимовить поганого слова, не розлютиться. Така цілковита відсутність агресивності — швидше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не від­бирай іграшку, не кричи), то таке придушен­ня агресії може призвести до неврозу або до того, що одного разу ця сама агресія ви­рветься назовні з ефектом пружини, що роз­прямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максималь­но обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Ма­рійку? Зовсім не обов'язково битися, а мож­на домовитися». Але, наприклад, якщо ди­тині 2-4 роки, вона ще не дуже добре гово­рить, отже, і домовлятися з нею ще складно.  Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: ударити Марійку або поступити­ся, бути переможеною.

А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими при­чинами такої поведінки. Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які ма­люк спостерігає в родині. Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спіл­куватися інакше. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. При­родно, він звикає до того, що якщо потріб­но щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що спо­добалася, в іншого малюка, якщо ви самі що­йно накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, які не ре­агують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фі­зично.

Дитина може поводитися агресивно че­рез прагнення привернути увагу оточую­чих. Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати снігову фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і обговорюватимуть подію весь день. Це вам не віршики на табуретці читати! «Рецепт» тут тільки один: ваші дії та слова повинні по­стійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що.

Ще одна поширена причина дитячої озлобленості — ревнощі. Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити про­сто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. Дочка не поспішає брати до рук олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й від­штовхує нахабне дівчисько, яке насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку хоче принизити, «пока­рати» за перевагу. Якщо предметом заздро­сті є іграшка, то дитина може відняти її,— але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито знищив­ши різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є по­зитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як за­хист від непередбаченого й ворожого навко­лишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони — це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному

оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно «про всяк випадок».

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж є про­явом агресії. Одна із причин такої поведін­ки — сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, малюк не хоче повертатися із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і у розпалі кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільни­тися. Але після суворого запитання: «Це що таке?», починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїть­ся, допоможіть йому. Оберніть усе на жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солодкий?» Нехай ваша дитина вчиться знаходити по­зитивний вихід із конфліктних ситуацій. Коли ж ні — звичка використовувати власне тіло для помсти собі або оточуючим призведе до формування негативного ставлення до само­го себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агре­сивності? Насамперед, дитина повинна зна­ти, що ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого малюк скривдив, і підкреслювати різницю у вашому ставлен­ні до кривдника та «жертви»: ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хоро­шого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину. Дайте зрозуміти малюкові, якої по­ведінки ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло. Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Нега­тивні емоції, що накопичуються, спричиняють

їй самій величезний психологічний диском­форт. Тому завдання дорослого — допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

•   Замисліться над причинами такої пове­дінки.

•   Якщо причина агресивності — дефіцит батьківської уваги, то ви самі знаєте, що потрібно робити.

•   Не карайте малюка фізично.

•   Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчи­неному. Це не допоможе.

•   Спробуйте заспокоїти та відвернути дитя­чу увагу.

•   Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого ви від неї очікуєте.

•   Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині та спря­мувати її агресію в безпечне русло. Це мо­жуть бути заняття спортом, найкраще — плаванням.

•   Іноді агресивним дітям допомагає бок­серська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

Друкується за виданням: Чуб Н. В. Довідник для батьків. Психоло­гія дитини від А до Я.— X.: ВГ «Основа», 2007.— 160 с.— (Серія «Для турботливих батьків»)

 

Театр в житті дитини.

       Будь-які батьки, які бажають виростити зі своєї дитини культурну і освічену людину, повинні хоча б раз зводити її в театр. Театр виховує почуття прекрасного, дає море вражень і розвиває фантазію. Театр куди сильніше впливає на людину, ніж кіно. Як же зробити так, щоб ваша дитина зацікавився цим видом мистецтва?
Перед тим, як уперше йти з дитиною в театр, підготуйте її. Поясніть, як себе вести в театрі і яких правил необхідно дотримуватися. Похід в театр для малюка — величезне свято, яке надовго запам’ятовується, і треба постаратися, щоб дитина не була розчарована. Ніколи не беріть дітей в театр, сподіваючись купити біля входу «зайвий квиточок». Якщо вам не пощастить, дитина, яка вже налаштувалась на свято, буде не просто розчарована, а вражена в саме серце. Не так вже й складно спланувати культпохід та купити квитки.
Добре було б заздалегідь довідатися про спектакль, який ви збираєтеся подивитися: почитати рецензії, розпитати знайомих. Дитина може запротестувати, побачивши незвичну або занадто екстравагантне трактування улюбленої казки, а погана гра акторів чи позбавлені смаку декорації на довгі роки можуть прищепити неприязнь до театру. Не варто водити зовсім маленьких дітей на занадто страшні спектаклі. Навіть самий страшний мультик виробляє менше враження, ніж начебто невинні театральні «страшилки».
Враження від походу в театр збережуться у дитини надовго. Обов’язково пограйте з ним у театр, влаштуйте власну виставу для ляльок з ведмедиками або для бабусі з дідусем. А може, влаштувати виставку ескізів і декорацій? Тоді готуйте папір і фарби! Непогано буде і перечитати казку, яку ви бачили, тепер вона зазвучить зовсім по-новому. Заодно можна прочитати й інші казки того ж автора, малюк стане слухати їх з величезним інтересом.
Головне, щоб театр став органічною частиною життя вашої дитини і щоб вона зрозумів, чим дане високе мистецтво відрізняється від позбавлених смаку недоладних мультсеріалів, якими напихає наших дітей телебачення.